Олександра Максимівна Шулежко народилася в 1903 р. в с. Михайлівка на Черкащині, в заможній селянській родині. Дівчина добре навчалася в гімназії, але більшовицький переворот зруйнував подальші життєві плани. Родина була розкуркулена й ледь зводила кінці з кінцями.

18-річною Олександра вийшла заміж за Федора Васильовича Шулежка. Адвокат за фахом, він прийняв сан священика Української автокефальної православної церкви, служив парафіянам с. Леськи Черкаського району. У 1937 р., під час боротьби більшовиків проти релігії, Федір Шулежко був репресований і відправлений до ГУЛАГу.

Вагітна третьою дитиною 34-річна Олександра із сином і донькою опинилася на вулицях Черкас. Жінка відчайдушно намагалася вижити, бралася за будь-яку роботу, але тавро «дружини ворога народу» стояло на перешкоді нормальному існуванню.

На щастя, на допомогу прийшла знайома директорка Черкаського дитячого садка № 4. Вона взяла Олександру на роботу, прилаштувала у своєму закладі щойно народжену доньку Ларису та направила жінку на курси дошкільних робітників. До літа 1941 р. Олександра Максимівна працювала вихователькою.

Після окупації Черкас нацистськими військами жодний навчальний заклад у місті не працював. Вулицями бродили юрби безхатченків, серед яких було чимало дітей та підлітків. Відчуваючи силу, енергію й нестримне бажання допомогти, Олександра організувала через міську управу в будівлі колишнього дитячого садка № 4 будинок для безпритульних дітей, сама підібрала надійний персонал. Кількість дітей Черкаського притулку постійно збільшувалася. Спочатку їх було 10, восени 1942 р. – 102. Близько 25 із них були євреями.

Одну дитину Олександра Максимівна знайшла на вулиці. Дитя сиділо біля мертвої матері, яка загинула під час бомбардування. 4-річного Володю Пінкусовича підібрала на території місцевої тюрми: він і його батьки переховувалися під російськими іменами, але були викриті. 11-річний Ерлен Барановський потрапив до притулку після загибелі бабусі.

Олександра Максимівна, приймаючи єврейських дітей, записувала їх українцями, греками, татарами, залежно від кольору волосся та очей. Вона цілком усвідомлювала, що за переховування її чекала смертна кара; крім того, вона ризикувала не лише своїм життям, а й життям своїх рідних. Проте завдяки сміливості, винахідливості, знанню німецької мови їй щоразу вдавалося вводити в оману окупаційну адміністрацію та місцеву поліцію.

У дні церковних свят Олександра Шулежко разом із вихованцями влаштовувала показові відвідини місцевого православного храму. Коли до дитячого будинку з перевірками приходили поліцаї, єврейських дітей зачиняли в «ізоляторі», говорили, що там лежать інфіковані діти. Охочих перевірити там хворих зазвичай не було.

На свято Нового, 1943 року, гебітскомісар побажав привітати дітей, подивитися виставу та вручити невеличкі подарунки. Нікого заховати не вдавалося. Тож вихователі разом із директором вирішили загримувати дітей до невпізнання. Так і зробили: наклеїли брови, вуса, наділи маски, перуки та одягли карнавальні костюми. Один із єврейських хлопчиків з успіхом танцював грузинську лезгинку, чим викликав хвилю бурхливих оплесків гостей…

Наприкінці 1943 р., коли Червона армія наближалася до міста, гебітскомісар оголосив про евакуацію притулку на Захід. Він мав на меті відправити дітей до Третього Райху і навіть оформив на них довідки про німецьке походження. Олександрі Шулежко вдалося влаштувати частину дітей до родин у навколишні села, з іншими вона доїхала лише до Вінницької області. Скориставшись розгубленістю окупантів, разом із вихованцями сховалася в с. Соболівка. Навесні 1944 р. Олександра з 20 дітьми повернулася до Черкас.

Замість визнання подвигу Олександри Максимівни радянський режим звинуватив жінку у «співпраці з окупантами». Директора притулку відсторонили від спілкування з дітьми. Вихованців її закладу розкидали по різних дитячих будинках СРСР, декого всиновили.

Єдина робота, на яку вона змогла влаштуватися, – реєстратор у Черкаській районній поліклініці. Аби прогодувати себе та доньок, Олександра Максимівна раз на півроку здавала кров, за 23 роки донорства здала 150 літрів крові. Двічі Почесний донор СРСР.

До 1968 р. Шулежко жила з тавром зрадниці, яка співпрацювала з нацистами. Врешті-решт свідки довели, що під час окупації персонал притулку і його директор допомагали Черкаському партизанському загону: переправляли інформацію, харчі та медикаменти, з простирадл робили бинти, інколи переховували партизанів у своїх приміщеннях. За це Олександрі Максимівні вручили партизанський квиток, а в 1985 р. – орден Вітчизняної війни І ст.

Доживала свій вік Олександра Шулежко у дочки в Києві. Вона одержувала листи від вдячних вихованців. Серед тих, хто до останнього дня життя підтримував із нею зв’язок і називав її «мамою», були Ерлен Барановський і Володимир Пінкусович. Саме вони доклали багато зусиль до вшанування її подвигу.

За день до смерті Олександра Максимівна дізналася, що фонд «Пам’ять жертв фашизму в Україні» виписав їй диплом про присвоєння звання Праведника.

Померла Олександра Максимівна Шулежко 25 лютого 1994 р., похована на Лісовому кладовищі м. Київ.

Звання «Праведник народів світу» присвоєне Яд Вашем 11 червня 1996 р. (посмертно). Її ім’я викарбуване на Стіні Пам’яті Алеї Праведників народів світу в Яд Вашем. 5 серпня 2013 р. в Черкасах на стіні будинку № 200 на вул. Хрещатик відкрили меморіальну дошку на честь Олександри Шулежко. У 2015 р. вийшов документальний фільм «Олександра Шулежко. Доля праведниці». У червні 2017 р. Олександрі Максимівні присвоїли звання «Почесний громадянин м. Черкаси».

Джерела:

1. Александра Шулежко. База Праведников народов мира Яд Вашем. URL: https://www.yadvashem.org/ru/righteous/stories/shulezhko.html (дата звернення: 28.02.2023).

2. Жіночі історії Другої Світової. Олександра Шулежко. Український інститут національної пам’яті. URL: https://old.uinp.gov.ua/news/zhinochi-istorii-drugoi-svitovoi-oleksandra-shulezhko (дата звернення: 01.03.2023).

3. Олександра Шулежко. Доля праведниці (д/ф). Суспільне Новини. URL: https://www.youtube.com/watch?v=bgiDvOjQ7HY&ab_channel=%D0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8 (дата звернення: 28.02.2023).

4. Олександра Шулежко: Почесна громадянка Черкас і Праведниця Світу. Черкаси. Офіційний портал міської ради, міського голови, виконавчого комітету. URL: http://chmr.gov.ua/ua/newsread.php?view=20615&s=1&s1=17 (дата звернення: 01.03.2023).

Підготувала:

Марина Стрільчук,

науковий співробітник Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» (м. Дніпро)


haggadah Section: Commentary / Readings
Source: Гаґада "За нашу свободу"